Літо, Румунія

 
Майже промайнуло літо, наступний чекпойнт.
Усвідомлення моменту як завжди приходить зненацька. Скоро додому.

Літо пройшло в Румунії:

робота та робота на горизонті. 3 вихідних - 2 хайки в гори та Бухарест і скоро додому, чому радий, сьогодні придбав квиток.
Тож робота. Дивне відчуття, коли приходиш в офіс не як на роботу бо "мусиш", а приходиш, бо "хочеш". Дивне не тому що це не правильно, а тому, що це відчуття я спостерігаю багато років - до школи, музичної школи, універу, AIESEC'у та ось тепер до роботи. Багато всього доводиться робити, але то є сходи наверх. В офісі постійно звучить румунська та англійська, російську і українську використовую сам, деколи використовую литовську. В офісі неймовірний мікс національностей, в моїй команді прапори України, Турції, Польщі, Румунії, Молдови. В моєму стафхаузі зі мною живуть американець, угорець, аргентинка, румун з дівчиною і сирієць (стафхауз то 3ьох поверховий будинок, не тулимось один до одного). Тож робота на регіон, динаміка подій, культурні різноманіття втомлюють голову, однак в кінці дня все на своїх місцях і є примне відчуття життя, а до того і смачна кухня.

Трьох вихідних за літо стає, аби відчувати щастя (хоча ще не кінець). Це питання якості вільного часу. Останній хайк крім 40 кілометрів та найвищої для мене точки в 2310 метрів, приніс відчуття канікул, тих студенських та безтурботних.

Але й само по собі літо було і все ще є динамічним і енергійним, прокручуючи події я задоволений: ще одна країна, досвід, люди, друзі, пригоди, спостереження, біг, випробовування, "нове", Гори.

Ось так і рухаюсь, 

а де б Ти не був на мапі свого руху, бажаю успіхів і файного кінця літа! І ось такий меседж на кінець:

Спостереження про буденне.

В Тебе може бути будь яка найкрутіша команда людей в проекті, коли Ти працюєш з ними над спільною "Метою", але коли питання постає про особисті цілі та завдання, де треба працювати постійно і контролювати процес, Ти не можеш покладатись на когось. Не тому, що цей хтось не заслуговує довіри, а тому що за свою ціль відповідальний Ти сам. І в інших людей можуть бути інші проблеми та завдання, природньо що вони будуть першочерговими для них. Хоча це звучить досить жорстко, але кожен в своєму житті сам за себе.  І якщо є частина, яку виконує хтось інший, то просто роби даблчек та запасний план. Бо інакше матимеш -1 до рейтингу цілі, що не дуже веселить. Треба набрати тепер +2 до наступного чекпойнту.

Все вийде.

Plugged In

В певний момент приходить розуміння, чому я тут, що роблю і для чого. Розумію що Plugged In, знаю навіщо і куди це веде. Це як потяг, який везе тебе туди, де ти ще не був, але дуже кортить туди потрапити. За спиною вже стоїть чітка залізнична колія, а попереду ще тільки мапа того, де буду. В момент коли буду там - вийду, і оціню що там.

Звідки приходять сили

Звідки приходять сили? Ніби скінчились, тухнуть лампи в прожекторах, аж раптом розмова, одна, друга, розумні слова, зачіпили, задумався і знову пішов.

switch

Іноді настільки заглиблююсь в роботу, що забуваю про себе, відхожу від правильних і розсудливих дій і віддаю дуже багато емоціям, та йду по накатаній. Потім перемикає і знову включаюсь. Включився 

Абу-Дабі, половина

Промайнуло майже 3 тиждні - половина школи. Теоретичний курс (першу частину) скінчив, почався курс практичних 3 тиждні, екзамени знову на носі, все стало поступово на свої місця. Потроху звик до клімату, хоч проблем особливих не було - зараз зима і тут 24-26 по цельсію. Що мені подобається - машини і дороги - шикарні. Дуже багато білих машин, це робить певну атмосферу і додає "чистоти". Асортимент автівок - все що можна придумати, вперше бачив макларен на дорозі. Якість - у всьому що робиться, в кожній деталі та ставленні людей до цих деталей. 

 

Місто. Я був в самому Абу Дабі 4 рази (маю тільки 1 вихідний на тиждень). Місто заворожує – блискуче, чисте, сяє. Це одне з найбагадших міст світу, я гадаю. Люди зновуж таки приємні та вічливі – робота така, хоча і місцеві надзвичайно гостинні.

Був у Феррарі Ворлд. Це великий комплекс присвячений тематиці Феррарі – атракціони, шоу, музей, магазини – все про ферарі. Я відірвався. Випробував 240 км на годину на швидкісних гірках. Це шалено, враження ніби пристібнутий до капоту боліда.

Був ще атракціон G-force. Це шалено, зновуж таки – тобою вистрілюють вверх – перенавантаження та лоскотно у животі, під ногами нічого а навколо краса з 62 метрів.

Був у музеї. Цікаві машини, але не зачипило так аби сказав «хочу!»

І на кінець дня знову вирушив на швидкістні горки. Вже було темно і це було ще шаленіше відчуття J

Навчання. Враження що вчусь у міжнародному універі супер рівня. Все на вищому рівні і то добре - дайють по максимуму, але й проливають достатньо "крові". Нафта всеж таки дає хорошу основу. Хоча тут згадаю і про AIESEC. Західні універи дають простому студентові багато софт скілз – логістика, проджект менеджмент, паблік спікінг та інші в тій чи іншій мірі та на різний манер. І щоб бути конкурентно-здатним та десь переважати, AIESEC є кращим варіантом неформальної освіти. На міжнародній арені, зазвичай через брак досвіду та навичок хлопці і дівчата з пострадіанського простору виглядають сирувато після універу, я би сказав (знову ж залежить від самих людей, але універ у базовому вигляді не дає корисного досвіду).

 Попереду ще 3 тиждні шаленого розкладу. Зараз кожен день на вулиці, фізична робота - чудовий відпочинок після 2 тижднів теорії.

Ось так воно є :) 

2

Розмова 2-ох близьких людей:

"Мне кажется, мы с тобой опасная смесь, у нас из шуток и "а давай" получались все самые лучшие планы"

І як завжди, це тільки початок!